За останні кілька днів українські війська значно просунулися на Харківському фронті, змусивши росіян неорганізовано відступити. Звідки цей раптовий контрнаступ і яке його значення для війни в цілому?
[Source]
«Можливо, чим менше ми маємо, тим більше від нас вимагається хвалитися».
― Джон Стейнбек, На схід від Едему
Як вони кукурікали! Навіть після стількох місяців шумної пропаганди заголовки, які виникли за українським наступом на Харківському фронті, справді розбивали всі децибели.
The Daily Telegraph сурмило:
«Путіну покінчено. Українці тримають його на канаті з приголомшливою перемогою»
Якщо судити за розміром заголовків, можна було б припустити, що війну вже виграно. Героїчні українські війська перемогли росіян, які, як ноги несли, бігли назад до кордону.
Наші браві українські союзники гналися б за ними аж до московських воріт, де вже б на верхівці штика красувалася голова лиходія Путіна…
Дуже гарна картинка! На жаль, один і той самий уявний сценарій постійно повторюється і повторюється стільки разів, що починаєш підозрювати, що це плід бажання, а не реальність. Тут інформаційна війна видається важливішою за те, що насправді відбувається на полі бою.
Тому в усіх питаннях, що стосуються України, необхідно завжди зберігати почуття здорового скептицизму, якщо ми хочемо проникнути крізь густий туман брехливих претензій і зустрічних претензій і прийти до якоїсь об’єктивної оцінки того, що є насправді.
Серйозна поразка
У чому сенс і значення цього контрнаступу і як він може вплинути на хід конфлікту? По-перше, це правда, що крах російських військ на Харківському фронті був серйозною поразкою. За останні кілька днів українські війська зробили важливий прорив на Харківському фронті. Аналіз американського Інституту війни говорить про те, що 2500 квадратних кілометрів було відібрано у російських військ.
Українські війська відкинули харківський фронт приблизно на 70 км на схід до річки Оскіл і завоювали ключові стратегічні пункти, насамперед Ізюм та західний берег Куп’янська.
Пропагандистська війна
В останні кілька місяців із наближенням зими хвилювання зростає. серед західних прихильників України про розвиток війни. Мільярди доларів, євро та фунтів стерлінгів, які надсилалися до Києва у формі боєприпасів, артилерійських знарядь, обладнання, обміну розвідувальними даними тощо, здавалося, не мали реального впливу на лінію фронту, оскільки росіяни повільно, але невблаганно наступали на основі значної переваги у вогневій силі.
Почало підніматися питання: чи варто вкладати ресурси у війну, яку, здається, неможливо виграти? Це було різко поставлено, оскільки поставки російського газу до Європи були припинені, а уряди ЄС побоювалися, що високі рахунки за електроенергію можуть спровокувати масове невдоволення.
Дедалі більше хвилюючись, що Захід втратить інтерес до України та відступить під зростаючим тиском громадської думки, або принаймні скоротить потік зброї та грошей до цівки, Зеленський ставав відчайдушним. Йому потрібно було показати своєму начальству у Вашингтоні, що їхні гроші не витрачаються даремно, що війна все ще триває, а українці готові до великого контрнаступу.
Іншими словами, йому потрібен був якийсь драматичний трюк, який би змусив його донорів сісти й звернути увагу. Йому потрібна була швидка перемога. Але як його отримати? Ось у цьому полягало питання.
«Херсонський наступ»
Перед цими останніми подіями вся увага була зосереджена на так званому «Херсонському контрнаступі» українських військ на півдні, який розпочався 29 серпня. Про це Київ публічно заявляв протягом кількох місяців.
Якщо б Зеленський серйозно ставився до цього, це було б дуже дивно, тому що в будь-якій війні несподіванка є ключовим фактором. Справжній контрнаступ повинен спиратися на елемент раптовості, тож навіщо оголошувати про це публічно? Але ось Зеленський голосно проголосив на всі боки, що наступ на конкретну ціль – Херсон – неминучий.
Причина в тому, що на Херсон не розраховувався справжній наступ, а був покликаний відтягнути російські війська з інших ділянок фронту, щоб уповільнити їх просування, зокрема, на Донбасі.
З військової точки зору наступ на Херсон не мав сенсу. Російські сили були добре окопані, і відкрита місцевість неминуче штохвала українські сили на жахливі втрати. Тому значний прошарок українського генералітету був проти – як і американці, але Зеленський залишився непохитний.
Український маневр був частково ефективним. Росіяни дійсно перекинули на Херсонський фронт багато військ і техніки. Після взяття Росією Сєвєродонецька та Лисичанська на початку липня, наступ росіян на українській лінії оборони Сіверськ-Бахмут-Горлівка був надзвичайно повільним.
Проте, як і передбачалося, Херсонська операція обійшлася українській армії великою людською ціною. Незважаючи на те, що Київ оголосив повну заборону на будь-яку інформацію, що надходить з фронту, очевидно про це повідомлялося в американських ЗМІ, що Херсонський контрнаступ була м’ясорубкою для українських сил. Було здобуто дуже мало території, а потім частину її знову було втрачено, дорого коштуючи. Україна грала на свою робітничу силу. Росія розігрувала свою перевагу в артилерії.
Але херсонський контрнаступ мав інший результат. Зосередивши увагу росіян на цьому фронті, це неминуче послабило їхні позиції на інших фронтах. У цей момент українське верховне командування посилило обмін розвіданими зі США, що дозволило їм виявити найслабші місця російського фронту та розпочати раптовий наступ.
Ця інформація була безцінною для українців. Існує відомий принцип ведення війни, який говорить: повна сила в точці атаки. Найслабшим місцем був визначений район на північ від ключового стратегічного пункту Ізюма. Дорогою ціною, місто було взято російськими військами наприкінці березня. Ізюм важливий тим, що він є ключовим залізничним вузлом, а також тим, що він відкриває головну дорогу на Слов’янськ з півночі. Фронт тут був більш-менш статичним протягом місяців.
Таким чином, поки вся увага була зосереджена на Херсонському фронті, 8 вересня українська армія розпочала раптовий наступ на Балаклію, що на північ від Ізюма. Це явно застало росіян зненацька. Їх оборона тут була слабка і була швидко розбита. Поки в самому місті ще тривали бої, українські війська продовжували просуватися далі на схід, обходячи його, і майже не зустрічали опору.
За кілька днів вони дійшли до Шевченкового на північний схід від Балаклії, а потім зайняли західний берег найважливішого міста Куп’янська. Водночас вони дуже швидко просувалися на південь у напрямку Ізюма.
Резонанс у Кремлі
Міністерство оборони Росії зробило слабкі спроби вигадати пояснення поразки:
«Протягом трьох днів проводилася операція зі згортання та організації перекидання військ Ізюмсько-Балаклійського угруповання на територію Донецької Народної Республіки. У цей період було вжито низку відволікаючих і відхиляючих заходів щодо реальних переміщень військ.»
Таке пояснення нікого не задовольнило. До 12 вересня Росія була змушена відвести свої війська також із смуги вздовж кордону на північ від Харківської області та пересунула фронт від річки Сіверськодонецьк на схід до річки Оскіл.
Це була набагато принизливіша поразка, ніж попередній відступ з Києва. Це була більш-менш упорядкована справа, але тут не так. Це був не організований відступ, а радше розгром. Росіяни втекли, залишивши свої позиції, залишивши велику кількість зброї та техніки.
Є повідомлення про те, що російські військові залишаються позаду, переодягаються в громадянський одяг, щоб тікати пішки чи на велосипеді. Також були колони цивільних автомобілів, які тікали з усіх міст, селищ і селищ у бік російського кордону, побоюючись розправи з боку наступаючої української армії та ультраправих добровольчих батальйонів.
Природа режиму Путіна
Слід поставити запитання: як українці змогли здійснити такий несподіваний наступ і досягти такого приголомшливого успіху? Абсолютно ключовим фактором була розвіддана, надана американцями, яка майже напевно допомогла координувати та керувати всією операцією.
Але це не все пояснить. За часів Радянського Союзу якість радянської розвідки не мала собі рівних. Напевно, вони повинні були визначити нарощування українських військ на тій ділянці фронту і відповідно відреагувати?
Поразка на Харківському фронті виявила фатальну слабкість російських військ у цій війні — низьку якість їхньої розвідки, але це, у свою чергу, лише один із симптомів виродження в самому серці путінського режиму.
Розпад Радянського Союзу перетворив Росію з бюрократичної деформованої робітничої держави на буржуазний бонапартистський режим, яким керує корумпована кліка олігархів, які збагатилися завдяки масовому розкраданню власності народу.
Керує цим гнилим режимом кремлівська кліка, яка обслуговує інтереси олігархів, водночас пануючи над ними; знущання та позбавлення від них в обмін на послуги своєї міліції та ФСБ, спадкоємця старого КДБ, який був тією драбиною, якою Володимир Путін піднявся до Кремля.
Путін любить представляти себе сильною людиною, але насправді він велетень на глиняних ногах. Одна зі слабких сторін бонапартистського режиму полягає саме в тому, що сильна людина не терпить інакомислення чи будь-якої критики.
Людина в Кремлі живе у такій собі бульбашці: штучному світі, населеному корумпованими дружками та підлабузниками, у якому всі хочуть лише повідомити йому хороші новини, незалежно від того, має це якесь відношення до правди чи ні. Це, безсумнівно, зіграло найбільш негативну роль у веденні Росією війни з самого початку.
Це частково пояснює надмірну самовпевненість з боку Путіна. Це проявляється в тому, що він наполягає на нісенітниці, що це взагалі не війна, а лише «спеціальна військова операція» – дуже дивне формулювання, яке не має еквівалента ні в історії, ні у військовій теорії. Прикриваючись цим удаванням, Путін досі ухилявся від оголошення війни та проведення повної мобілізації, але це обмежило кількість сил, які він міг залучити до конфлікту.
Проведіть історичну аналогію, використану радником президента Зеленського Арестовичем: коли Червона армія звільняла Україну від нацистів, Сталін відправив у бій два з половиною мільйони військ. Навпаки, Росія поки що залучила до цієї війни відносно невелику кількість солдатів, можливо, 170 000.
Причини цього політичні. Оголошення війни і повна мобілізація мали б набагато більший вплив на російське суспільство і могли б викликати спротив, але це серйозно завадило військовим зусиллям Росії.
Таким чином, коли росіяни перекинули війська на посилення Херсонського фронту, ділянки Харківського фронту залишилися вкрай ослабленими. Ворог скористався нагодою і влаштував блискавичну атаку, яка застала росіян зненацька. Результатом
став розгром, як ми бачили.
Наслідки
Якими будуть наслідки цієї поразки росіян на Харківщині? З української точки зору, це вкрай необхідний засіб для підвищення морального духу. Пропагандистський елемент був ключовим для українсько-західної сторони від початку, але пропаганда має свої межі; якщо це не супроводжується конкретними досягненнями на місцях, то воно стає порожнім і контрпродуктивним.
Як і можна було передбачити, чоловіки в Києві зараз пихаються власною значимістю. Якщо процитувати фразу Сталіна, у них «паморочиться голова від успіху». Запаморочення в повсякденному житті може стати причиною неприємних пригод. Можна втратити рівновагу і боляче впасти, але під час війни наслідки можуть бути набагато серйознішими.
Зараз говорять про підготовку Україною такого ж контрнаступу у Вугледарі, на Запорізькому фронті. Проте, реальну ситуацію показують останні звернення Києва з вимогою до Заходу прискорити поставки зброї та значно збільшити її кількість.
З якою метою? Не для того, щоб влаштувати тріумфальний марш до Москви, чи до Криму, чи навіть до Маріуполя, а просто щоб утриматися на щойно завойованій території.
Виграти одну битву — це не виграти війну, яка складається з багатьох битв. Українці можуть виграти один бій, або десять боїв, але такі перемоги можуть бути ефемерними і не обов’язково визначати зміну загального балансу сил.
Екзистенційне питання
Це дуже небезпечні події для Путіна. Війна в Україні – екзистенційне питання для нього та його режиму. Крах російської оборони в Харкові був чи не найсерйознішим ударом Росії в цій війні. Військові та російські реакційні націоналістичні коментатори, які підтримали вторгнення в Україну, тепер відкрито критикують керівництво кампанії, дехто ставить під сумнів навіть самого Путіна.
Чеченський лідер Кадиров, який був важливою частиною війни проти України, відкрито висловив свою критику вимушеного відступу Росії в Харкові: «Були зроблені помилки. Думаю, вони зроблять висновки. Можливо, це неприємно, коли ти говориш комусь правду в очі, але мені подобається говорити правду».
Поки що ці тріщини лише незначні, але якщо ситуація на місці в Україні не зміниться і Путін не зможе продемонструвати певні перемоги, тоді незгода зростатиме, особливо серед тих, хто досі підтримував війну. Це може стати дуже небезпечним для позиції Путіна. Поразки у війні часто призводять до революції.
З цієї причини, Путіну потрібно діяти рішуче і швидко. Його перша реакція була вніч на 11 вересня серією скоординованих атак, які пошкодили електростанції по всій Україні, спровокувавши загальне знеструмлення. Це лише початок. Найближчими днями йому потрібно переконатися, що Росія не зазнає значних поразок і зуміє здобути ту чи іншу перемогу.
Можливо, йому доведеться вдатися до повної мобілізації, хоча це було б ризикованим кроком з його боку. Російський товариш коментує: «Мобілізація йде неофіційно. Були мобілізовані люди з регіонів, віддалених від великих міст. Питання в тому, чи почнуть зараз мобілізувати новобранців із великих міст, таких як Москва, Ленінград чи Казань. У цьому є великий політичний ризик».
Так чи інакше, Путіну потрібно зміцнити те, що є одним із найслабших місць російської армії у цій війні, як виявилося в останній поразці: живу силу. Це буде зроблено шляхом подальшого використання його переваги у вогневій потужності або залучення додаткових військ. Ймовірно, через суміш обох.
Імперіалісти стикаються з проблемами
Якщо розглядати об’єктивно, то нещодавня поразка є невдачею і призвела до серйозних труднощів у російській кампанії, але чи це матиме якийсь тривалий вплив на загальний баланс сил, залишається під сумнівом. Деякі військові та політичні лідери в Києві та на Заході висловлюють нотку обережності.
Зеленський — азартний гравець, який не проти приймати ризиковані рішення. Його Херсонсько-Харківська наступальна операція була відчайдушною авантюрою, спрямованою на збереження міжнародної підтримки. І іноді відчайдушні азартні ігри можуть увінчатися успіхом. Може здатися, що Зеленський тепер у сильній позиції, щоб вимагати ще більшої військової та фінансової допомоги від США та Європи.
Але у Зеленського є свої внутрішні проблеми. По Києву ходять чутки, що військове командування не надто зацікавлене в наступі на Херсон. Західні аналітики поставилися скептично і порадили обмежити його цілі та масштаби. Зеленський все-таки продовжив це. Причина була не стільки військова, скільки політична.
Тимчасово ця перемога вплине на моральний стан українських вояків і громадську думку, яка досі бачила лише поразки та відступи з квітня. Це дозволяє Україні зберегти надію на подальший прогрес у війні після зимового періоду, який, ймовірно, призведе до зупинки війни.
Але все не так, як здається. Парадоксально, але недавній військовий успіх української сторони створив труднощі для імперіалістів і того, що можна назвати Партією миру. Насправді кілька українських газет повідомляють, що під час минулотижневого візиту держсекретаря США Блінкена до Києва він «привіз послання від Джо Байдена про необхідність почати переговори з Путіним.» (Українська правда).
Але Путін не буде в настрої ні з ким вести переговори так швидко після принизливої поразки. Нещодавня атака застала росіян зненацька. Але навряд чи таке повториться. Російські війська перегрупуються і будуть посилені новими свіжими дивізіями.
У Росії ще є значні резерви, на які можна спиратися. З 1 вересня на Далекому Сході проходили спільні з Китаєм та іншими країнами військові навчання «Восток-22», які тривали вісім днів. Таким чином, до військових навчань на Далекому Сході були залучені десятки тисяч російських військ, які могли бути призначені для українського фронту.
Путін зробить усе необхідне, щоб мати можливість представити перемогу в Україні. Для цього йому потрібно, як мінімум, утримати утримувані ним території в Херсоні, Запоріжжі та Луганську, а також завершити захоплення Донбасу, вийшовши на адмінкордон Донецька.
І про те, щоб Путін здався внаслідок тимчасових невдач, які неминучі у будь-якій війні, не йдеться. З іншого боку, Україна перебуває у надзвичайно складній економічній ситуації, будучи майже відрізаною від зовнішньої торгівлі (незважаючи на угоду про експорт зерна) і повністю залежачи від допомоги Заходу для свого щоденного бюджету.
Таким чином, імперіалісти – особливо європейці – стикаються з гострою дилемою. Зима на порозі, без жодних гарантій постачання газу та нафти. Це розпалює кризу вартості життя з потенційно вибуховими соціальними та політичними наслідками. Тиск щодо досягнення якоїсь угоди чи компромісу продовжуватиме зростати. Те, що ми побачили в Чеській Республіці, є дуже симптоматичним для змін громадської думки, які відбуваються в Європі.
Неможливо передбачити, що буде в найближчі кілька місяців. Як казав Наполеон: війна — найскладніше з усіх рівнянь. Це постійно рухома картина з багатьма невідомими змінними. Наше завдання як марксистів — стежити за розвитком подій і терпляче пояснювати передовим верствам суспільства, агітувати проти війни з революційної точки зору, звертаючись передусім проти ворога вдома: нашого власного правлячого класу.